Історія підприємстваАвтобусний транспортМіський тролейбусМіський трамвайФунікулерКерівництвоАвтобусиТрамваїТролейбусиНовиниВакансіїСтруктура підприємстваЗапобігання проявам корупціїФінансові звітиФінансовий звіт 2013р.Фінансовий звіт 2014р.Фінансовий звіт 2015р.Результати роботи КП "Київпастранс" 2015Фінансовий звіт 2016р.Про КиївпастрансВартість проїздуОбґрунтування тарифівПідвищення тарифівВиди квитків та їх виглядПільгиМаршрути та розклад рухуТранспорт онлайнПравилаКонтролериПасажирський контрольКіоски продажу квитківТимчасові зміни рухуПасажирамЗамовлення перевезеньЕкскурсіїЛабораторіяНавчально-курсовий комбінатПослугиОбслуговування пасажирівСхема маршрутів внутрішньо-обласного сполученняСхема маршрутів міжобласного сполученняМіжобласні рейсиВнутрішньообласні рейсиПриміські рейсиМіжміське сполученняПриміське сполученняВитяг з правил надання послуг пасажирського автомобільного транспортуПереоформлення квитків, повернення плати за проїздРозташування місць в автобусахОбов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті Автостанція ВидубичіПлан державних закупівельІнформація про закупівліЕлектронні закупівліСтатистика електронних закупівельСтатистика електронних закупівель, 2015Державні закупівліКонтакти

До 55-ї річниці Куренівської трагедії

11.03.2016

Щорічно 13 березня на майданчик біля прохідної Подільського трамвайного депо на 11-ту годину приходять ветерани-транспортники, очевидці «Куренівського потопу», родичі безвинно загиблих, працівники  КП «Київпастрансу», громадські діячі, щоб  вшанувати пам’ять  хвилиною мовчання , загиблих  55 роки тому.

На по­ча­т­ку 50-х ро­ків у зв’я­з­ку з за­бу­до­вою Си­ре­ць­ко­го жи­т­ло­во­го ма­си­ву в Ки­є­ві тре­ба бу­ло збі­ль­ши­ти ви­ро­б­ни­ц­т­во це­г­ли на Пе­т­рів­сь­ких це­ге­ль­них за­во­дах, що фу­н­к­ці­о­ну­ва­ли то­ді в ра­йо­ні ни­ні­ш­ньо­го Ку­ре­нів­сь­ко­го тро­лей­бу­с­но­го де­по (вул.Сирецька, 25). На ка­р’є­рах цих за­во­дів роз­по­чи­на­лась під­го­то­в­ка до роз­кри­в­них ро­біт у ве­ли­ких об­ся­гах. Щоб зме­н­ши­ти ви­тра­ти на ви­ве­зен­ня ґрунту, бу­ло за­про­по­но­ва­но роз­рі­джу­ва­ти йо­го во­дою і цю масу по тру­бах пе­ре­ка­чу­ва­ти до Ба­би­но­го Яру. Та­ким чи­ном мо­ж­на бу­ло ви­рі­ши­ти дві про­бле­ми: дій­с­но зме­н­ши­ти ви­тра­ти на транс­по­р­ту­ван­ня ґрунту й од­но­ча­с­но за­ми­ти яр, на мі­с­ці яко­го пла­ну­ва­лось ство­ри­ти парк куль­ту­ри й від­по­чи­н­ку.

За­мив Ба­би­но­го Яру роз­по­ча­в­ся з 1954 ро­ку.  З 1954 по лю­тий 1961 ро­ку вклю­ч­но до Ба­би­но­го Яру бу­ло пе­ре­ка­ча­но 3341378 ку­бі­ч­них ме­т­рів роз­рі­дже­ної ма­си. У процесі виконання  робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.

Вна­слі­док до­пу­ще­них по­ру­шень, у шту­ч­но­му во­до­йми­щі Ба­би­но­го Яру во­ди зі­бра­лось удві­чі бі­ль­ше від проектної но­р­ми. Во­да по­ча­ла шу­ка­ти со­бі ви­хід і знай­шла йо­го в гре­б­лі № 4  (за ни­ні­ш­ні­ми озна­ка­ми во­на бу­ла спо­ру­дже­на між те­ри­то­рі­єю лі­ка­р­ні ім­.­Па­в­ло­ва і ву­л­.­О­ле­ни­ Те­лі­ги). Гре­б­ля по­ча­ла роз­ми­ва­тись і, по­сла­би­в­шись, ра­п­то­во зруй­ну­ва­лась. Це ста­ло­ся вра­н­ці 13 бе­ре­з­ня 1961 ро­ку при­бли­з­но о 9 го­ди­ні 20 хви­лин і три­ва­ло 10 – 15 хви­лин. Вал рі­д­кої зе­м­ля­ної ма­си за­вви­ш­ки 8 - 10 ме­т­рів з гу­р­ко­том і ре­він­ням ри­нув у бік ву­ли­ці Фрун­зе, зно­ся­чи все, що тра­п­ля­ло­ся на йо­го шля­ху: де­ре­ва, бу­ді­в­лі, спо­ру­ди, транс­по­р­т­ні за­со­би, лю­дей.

Ос­но­в­ний удар ру­ко­тво­р­ної сти­хії при­йшо­в­ся на тра­м­вай­ний парк ім­.­Кра­сі­на (нині Подільське трамвайне депо) і в мить йо­го нестало. Територія трамвайного парку перетворилася на суцільне озеро.  А го­ло­вне! – без­вин­но за­ги­ну­ло 50 еле­к­т­ро­тра­н­с­по­р­т­ни­ків, 48 ро­дин (147 осіб), які про­жи­ва­ли в гу­р­то­жи­т­ку, за­ли­ши­лись без да­ху над го­ло­во­ю.

За радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито електротранспортники вшанували жертви катастрофи 1991 року. А через три роки тут було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих еле­к­т­ро­тра­н­с­по­р­т­ни­ків.   

Вічна пам’ять жертвам безгосподарності і безвідповідальності. Пам’ять про безневинно загиблих у тій катастрофі вічно збережеться в наших серцях.