Історія підприємстваАвтобусний транспортМіський тролейбусМіський трамвайФунікулерКерівництвоАвтобусиТрамваїТролейбусиНовиниВакансіїСтруктура підприємстваЗапобігання проявам корупціїФінансові звітиФінансовий звіт 2013р.Фінансовий звіт 2014р.Фінансовий звіт 2015р.Результати роботи КП "Київпастранс" 2015Фінансовий звіт 2016р.Про КиївпастрансВартість проїздуОбґрунтування тарифівПідвищення тарифівВиди квитків та їх виглядПільгиМаршрути та розклад рухуТранспорт онлайнПравилаКонтролериПасажирський контрольКіоски продажу квитківТимчасові зміни рухуПасажирамЗамовлення перевезеньЕкскурсіїЛабораторіяНавчально-курсовий комбінатПослугиОбслуговування пасажирівСхема маршрутів внутрішньо-обласного сполученняСхема маршрутів міжобласного сполученняМіжобласні рейсиВнутрішньообласні рейсиПриміські рейсиМіжміське сполученняПриміське сполученняВитяг з правил надання послуг пасажирського автомобільного транспортуПереоформлення квитків, повернення плати за проїздРозташування місць в автобусахОбов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті Автостанція ВидубичіПлан державних закупівельІнформація про закупівліЕлектронні закупівліСтатистика електронних закупівельСтатистика електронних закупівель, 2015Державні закупівліКонтакти

Столичному пасажирському автотранспорту 90 років

09.12.2015

Історія столичного автобусного транспорту бере свій початок з осені 1925 року. Ініціатором цього нововведення був керуючий комунальними підприємствами міста Олександр Тирмос. Після проведеного конкурсу з вибору типу автобусів і фірми їх постачання було укладено договір з німецькою фірмою “Даймлер-Мерседес” на поставку 10 автобусів.      

Одночасно кілька вагоноводів з Лук’янівського трамвайного парку (тоді трампарк ім. Леніна) було направлено на навчання “шоферській справі” у київський автоклуб. Цьому трампарку і було доручено експлуатацію перших автобусів.           

16 листопада в Київ прибули перші 2 автобуси. Згодом вагоноводи освоїли техніку водіння і технічного обслуговування автобуса. 10 грудня ці два автобуси розпочали свій перший трудовий день. Ось як того дня про цю подію писала газета “Пролетарська правда”: “Сьогодні відкривається регулярний рух автобусів за маршрутом: «Пл. Інтернаціоналу (нині Європейська) – вул. П’ятакова (нині Саксаганського)». Рухаються автобуси цим маршрутом (туди і назад) 20 хвилин. Перший автобус виходить із парку ім. Леніна о 8 год. 10 хв., а другий – о 8 год. 50 хв.” 30 грудня відкрився другий маршрут від трампарку до залізничного переїзду на Деміївці (нині район центрального автовокзалу). Постійно тут працювало також два автобуси. Упродовж наступного року уже були задіяні усі 10 автобусів.           

Починаючи з 1933 року, автобусний парк міста почав поповнюватися автобусами вітчизняного виробництва АМО-4, ГАЗ-03-30, а з 1934-го – автобусами ЗиС-8. На кінець 1933 року кількість автобусів різних марок уже складала 24 одиниці. У трампарку їм уже було затісно.   1934 року на вул. Боєнській (нині Івана Кудрі) з”являється вивіска “Автобусно-таксомоторна база № 1”. Сюди й переїхала автоколона з трампарку. На кінець 1935 року кількість автобусів уже збільшилась до 57 одиниць, а 1937-го – до 80. Поповнення парку машин відбувалося за рахунок поставок вітчизняних автобусів ПАЗ та ЗиС-16. З року в рік автопідприємство набирало потужності, але мирну працю транспортників порушила війна.    

      

Після тимчасового гітлерівського господарювання Київ лежав у страхітливих руїнах. Розореним було й автопідприємство. Його відбудова важким тягарем лягла на плечі колишніх водіїв, що поверталися до мирної праці. Мінавтотранс УРСР наказом від 25 червня 1946 року створює Київське міське автотранспортне управління та Київський автобусний парк (нині АП № 1) на вул. Васильківській. Новий автопарк розпочав роботу з 30-ма відремонтованими автобусами довоєнних марок, одночасно розбудовуючи його і впроваджуючи передові технології обслуговування і ремонту рухомого складу. З року в рік в автопарку збільшувалася кількість автобусів і маршрутів, а також обсяги пасажирських перевезень: за 1950 рік було перевезено понад 8 мільйонів пасажирів, за 1955-й – 36 мільйонів, а за 1960-й – уже 50 мільйонів.       

          

Інтенсивна розбудова міста потребувала адекватного розвитку усіх видів міського транспорту і, в першу чергу, автобусного. 1 грудня 1959 року наказом Мінавтотрансу УРСР у центрі промислової Дарниці на вул. Празькій на базі незакінченого будівництвом вантажного автопарку засновується Київський автобусний парк № 2. Слідом за ним, уже 1 січня 1960 року наказом Міністерства автомобільного транспорту і шосейних доріг УРСР на базі вантажного автопарку, розташованого на вул. Пархоменка (нині Дегтярівська), була створена база службового автотранспорту для обслуговування підприємств, установ та організацій міста легковими автомобілями й автобусами (пізніше цю базу перейменували в автотранспортне підприємство АТП-09111, а нині це АП № 8). Не минуло й трьох років, як Мінавтошосдор УРСР своїм наказом від 29 червня 1963 року у столичному районі Грушки на базі вантажної автоколони створено ще один парк. 31 травня 1966 року в районі Святошина з’явився ще один автобусний парк, тоді АТП 09124. Через рік на житловому масиві Нивки, а саме 2 вересня 1967 року стає до ладу автотранспорте підприємство 09125 (нині АП № 5).           

Бурхливий розвиток міжміського автобусного сполучення столиці України з іншими столицями та містами союзних республік спонукав до будівництва на лівобережжі ще одного автопідприємства. 16 травня 1974 року воно стало до ладу під назвою Київське виробниче об”єднання автотранспорту 09122 (нині АП № 7). Йому було доручено обслуговувати маршрути до Росії (Москва, Орел, Желєзногорськ, Ростов-на-Дону), до Білорусії (Мінськ, Брест, Могилів, Мозир, Бобруйськ), до Молдавії (Кишенів, Тирасполь, Бельци) та ряд міських.           

Через два роки було розпочато будівництво ще одного автопідприємства. Для нього по вул. Полярній було відведено достатню земельну ділянку. Ще недобудоване автопідприємство напередодні Олімпіади-80 “квартирувало” туристичні ЛАЗи для обслуговування гостей столиці. 1 січня 1981 року закінчене будівництвом АТП 09126 потужністю 300 автобусів розпочало свій трудовий шлях (нині АП № 6), наразі парк переїхав на іншу територію – вул. Пухівська, 4.          

У процесі експлуатації кожен з восьми автопарків освоював новий рухомий склад, вдосконалював технологічні процеси технічного обслуговування і ремонту автобусів.          

Героїчну сторінку у свою історію вписали столичні автобусники у дні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: у лічені години вони вивезли (евакуювали) з Прип”яті та з Чорнобиля, з населених пунктів 30-кілометрової зони сотні тисяч людей.           

В кінці 2001 р. за рішенням Київської міської ради шляхом злиття комунального підприємства «Київелектротранс» та Київського міського територіально-виробничого об’єднання автомобільного транспорту було створено комунальне підприємство «Київпастранс». В останні роки в результаті реорганізації структури «Київпастрансу» були об’єднані автопарки № 7 і № 2, ліквідовано автопарки № 3 і № 4, а автопарк № 8 припинив пасажироперевезення у звичайному режимі.          

Нині комунальним автобусним транспортом у столиці обслуговується 72 міських, 15 приміських, 4 міжміських та 1 міжнародний маршрут. Починаючи з 2003 року, автопарки почали оновлювати рухомий склад новими моделями зарубіжних та вітчизняних машин, а саме: МАЗ-103, МАЗ-105, МАЗ-107 і МАЗ-203, ЛАЗ-А183, ЛАЗ-А292, Богдан А-231. Щодня на ці маршрути виїжджає 370 автобусів великої і надвеликої місткості, які перевозять понад 500 тисяч пасажирів, а це майже п’ята частина загального обсягу міських пасажирських перевезень. На кого ж можна покласти додатково такий обсяг перевезень? Ні на кого. Це суто автомобільна ніша.